Hot on line :: Статті


Виконання рішення Європейського суду чи приховане скасування пільг

14.01.2011 року Кабінет Міністрів України подав до Верховної Ради України проект закону України «Про гарантії держави щодо виконання рішень суду», яким встановлено гарантії держави щодо виконання рішень суду та виконавчих документів, визначених Законом України “Про виконавче провадження”. Відповідно до цього законопроекту держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється в порядку, встановленому законодавством.

Водночас вказаним проектом закону передбачено внесення змін до багатьох законів (Закону України “Про міліцію”, Закону України “Про прокуратуру”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Основ законодавства України про культуру, Основ законодавства України про охорону здоров’я, Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, Закону України “Про пожежну безпеку”, Гірничому законі України, Закону України “Про жертви нацистських переслідувань”, Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та ін.) щодо зміни розміру і порядку надання різного роду пільг. Зокрема, загальна позиція, яка пропонується у законопроекті, - це надання повноважень Кабінету Міністрів України визначати розмір і порядок надання пільг, а відповідно у вищезазначених законах скасовуються норми щодо розміру пільг та порядку їх надання.

Варто зазначити, що вказаний законопроект, очевидно, було розроблено поспіхом, оскільки його було зареєстровано у Верховній Раді України 14 січня 2011 року, а строк, який був встановлений Європейським судом з прав людини для України, щоб запровадити ефективний засіб юридичного захисту (або комплекс таких засобів), який би забезпечив адекватний та достатній захист від невиконання або затримки у виконанні рішення національного суду, за виконання якого вона несе відповідальність відповідно до принципів, встановлених практикою Європейського суду, був наданий до 15 січня 2011 року. Це свідчить про розробку законопроекту, який, можливо, до кінця непродуманий, хоча його ключова ідея простежується досить чітко – наділити повноваженнями регулювати розміри і обсяги надання пільг виконавчу владу. Тобто закон і надалі гарантує громадянам певні пільги, проте реалізація цього права відбуватиметься відповідно до правил, встановлених Кабінетом Міністрів України. В Україні загалом нараховується понад 600 категорій пільговиків, а право на отримання пільг регламентуються майже 50 законодавчими і підзаконними нормативно-правовими актами, натомість цей проект закону намагається реформувати лише певну частину встановлених законом пільг.

Загалом слід звернути увагу на те, що ідея реформування системи пільг (хоча і частково) є хорошою і підтримується вже впродовж багатьох років як владою, так і громадськістю, затверджені відповідні стратегії та концепції, зокрема, на сьогодні діє Стратегія упорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян до 2012 року, що була прийнята у червні 2009 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 594-р. Проте, на нашу думку, не можна робити різкі кроки щодо реформування пільг, робити це поспіхом та не зовсім продумано, всупереч вищезазначеній Стратегії та іншим засадам реформування пільг. Більше того, законопроект розроблений Міністерством юстиції України, а основним виконавцем Стратегії упорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян до 2012 року є Міністерство соціальної політики України (донедавна Міністерство праці і соціальної політики України), тому саме останнє повинно зайняти більш активну позицію щодо доопрацювання вищезазначеного законопроекту. В пояснювальній записці до законопроекту зазначено, що Міністерство праці і соціальної політики України подало свої зауваження, які були враховані розробниками законопроекту, проте не конкретизуються, які саме і якою мірою враховані.

Складається враження, що суспільство нарешті дочекалося початку реформи системи пільг, проте чи саме такої реформи хочуть громадяни, і чи готова влада йти до кінця і запровадити запропонований підхід – невідомо. Власне кажучи, це лише початок реформи, бо законопроект не охоплює всіх видів пільг, тобто не є комплексною реформою, а знову ж таки – лише латанням дірок в державному бюджеті (щодо планування майбутніх бюджетних витрат на компенсації та пільги), яке прив’язується до виконання вимог, встановлених Європейським судом з прав людини. Однак не зовсім зрозуміло, чому реформа пільг ініціюється в такий спосіб, можна сказати «під шумок» виконання обов’язку перед європейськими інституціями. І ще більше незрозуміло – як це вплине на стан виконання рішень національних судів в Україні, оскільки на даний час дуже складно спрогнозувати результати дії вказаного законопроекту загалом, так і прийнятих на його основі постанов Кабінету Міністрів України, якими будуть встановлені розміри багатьох пільг і порядок реалізації права на пільги. Варто відзначити значну кількість судових процесів на даний час, в яких громадяни виборюють свої права на різного роду пільги, а чи спричине вищезазначений законопроект зменшення цих «судових тяганих» – наразі відповісти складно.

Фактично пільги не скасовуються, а ніби залишаються, але Кабінет Міністрів України отримує повноваження щодо їх визначення, порядку призначення, і невідомо, до чого це призведе.

На нашу думку, будь-які законопроекти, які спрямовані на реформування системи пільг, повинні відповідати встановленим засадам реформування пільг, зокрема, щодо скасування пільг за професійною ознакою, запровадження адресності тощо. А ці позиції із вищезазначеного законопроекту не простежуються. Має місце лише перерозподіл повноважень між органами влади щодо ряду пільг і компенсацій.

Слід звернути увагу також і на те, що питання скасування пільг (реформування пільг загалом) – це гостре політичне питання, і влада завжди дуже обережно ставилася до нього. Вже впродовж багатьох років, за які декларується існування мораторію на введення нових пільг, все одно приймаються нові закони, якими встановлено ті чи інші пільги для певних категорій громадян, що свідчить про реальне небажання влади щось справді реформувати у цій сфері. Тому і за даних обставин Верховна Рада України може побоятися приймати цей політичний, в першу чергу, закон, яким концептуально вирішується доля багатьох пільг. Однак навіть у разі його прийняття, вже Кабінет Міністрів України може «дати задній хід», і не так активно, як би хотілося розробникам законопроекту, реформувати окремі пільги. Тому навіть прийнятий закон у такій редакції, як запропоновано, може залишитися лише декларацією.

Також вже вкотре може постати питання про неконституційність цього закону, оскільки знову йдеться про фактичне скасування пільг, а, отже, про можливе обмеження прав та свобод громадян.

Тому, на нашу думку, проект закону України «Про гарантії держави щодо виконання рішень суду» не відповідає засадам реформування пільг, оскільки він практично не пов'язаний з основними нормативно-правовими актами, відповідно до яких відбувається (хоча і з значним запізненням) процес реформування системи пільг, не співпадає з основними шляхами такого реформування та містить багато відсилочних положень, які надають Кабінету Міністрів України повноваження врегулювати ці відносини, і невідомо, як ними скористається цей орган влади.

 

Леонід Тарасенко,

Центр громадської адвокатури


  Версія для друку

  Лінк на e-mail