– Свого часу ухвалення закону про волонтерську діяльність було хорошим кроком, бо такі закони є у всіх країнах світу. Але згодом виявилось, що в ньому є і ряд норм, які обмежують таку діяльність. Зокрема стояло питання використання терміну «волонтер» до осіб, які здійснюють суспільно корисну працю. По суті, його не можна було використовувати, тому що організації, які їх залучали за версією цього закону, повинні були проходити ще процедуру додаткової реєстрації та отримувати статус «волонтерська». Також були інші вимоги, які ставили під загрозу таку діяльність. Справді, робоча група з числа активістів та експертів ще тоді існуючої координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства напрацювали зміни. За першою версією тексту законопроекту загалом ставилося завдання усунути ризики для здійснення всіх видів волонтерської діяльності. Але, як бачимо, сучасні умови вимагали певного реагування, зокрема це стосується волонтерів, які допомагають сьогодні українським Збройним силам та жертвам соціальних конфліктів, і такі види діяльності теж вводяться в закон. З’явилась норма, якою передбачена виплата одноразової грошової допомоги в разі загибелі або інвалідності волонтера в цих зонах, і таке зобов’язання на себе бере уряд. Також уточнено ряд положень, які стосуються договорів про провадження волонтерської діяльності, надання волонтерської допомоги, прав та обов’язків волонтера та організації, яку залучають. Окрім того, встановлюються особливості відшкодування витрат, які пов’язані з волонтерською діяльністю. Дуже важливо, що декларується те, що вони не будуть надалі оподатковуватися.

– Чи співпрацювали під час напрацювання змін до закону із самими волонтерами і про які перешкоди в діяльності кажуть передусім вони?

– Так, безперечно, що цей текст законопроекту не з’явився вчора, і це не стільки ініціатива нашого президента. Ці зміни були напрацьовані робочою групою із числа організацій, в яких працюють волонтери, експертів, які працюють в сфері неурядового права. Тобто це не була якась окрема ініціатива, яка з’явилася вчора, цей текс напрацьовувався довго і він увібрав пропозиції і цей голос від числа волонтерських організацій про їхні потреби, і в першу чергу звучало, що потрібно не стільки сприяння, скільки зняття обмежень, які існували. Тому що, справді, до нас дуже багато зверталося волонтерських, громадський організацій, які взагалі питали – чи можемо ми назвати людей, які працюють з нами, саме «волонтерами». І виходило так, що вони навіть не могли цей термін вживати в своїй діяльності.

– У пояснювальній записці до законопроекту йшлося про потребу визначення повноважного центрального органу у сфері волонтерської діяльності. Чи могли б Ви пояснити, про який орган ідеться? Кому мають підпорядковуватися волонтери?

– Вони не підпорядковуються нікому. Якраз завдання цього закону було зняти процедуру додаткової реєстрації чи якоїсь координації з боку органів влади, щоб вони могли вільно працювати. І, власне, у старій версії йшлося про те, що буде уповноважений орган, що він буде їх реєструвати, займатися цим тощо. Тобто це неправильний підхід держави був загалом до розвитку волонтерського руху. А зараз вони можуть самоорганізовуватись, можуть самостійно працювати, але цей уповноважений орган – це буде Кабінет міністрів, і його завдання – винятково – сприяти розвитку волонтерської діяльності. Волонтери не підпорядковуються нікому, вони керуються законом у своїй діяльності, який якраз і встановлює ряд важливих норм, гарантій як для волонтерів, волонтерських організацій, так і для людей, які їм сприяють. Тому що є регулювання щодо договорів волонтерської діяльності, надання допомоги. Так само вводиться обов’язок органів місцевого самоврядування на, скажімо, локальному рівні публікувати на сайтах інформацію про організації і людей, які потребують волонтерської допомоги. Але це винятково – сприяння, інформування, але не орган, який буде цю діяльність якимось чином регулювати чи обмежувати самоорганізацію волонтерського руху. Безперечно, що можуть створюватися якісь консультативні ради, консультаційні центри по координації окремих видів допомоги, але це не означає, що якась волонтерська організація має підпадати під чиєсь курування. Є закон і він достатньо прозоро регулює всі ризики, які стосуються волонтерської діяльності.

– Для працівника будь-якої структури, за законом, передбачена зарплата, право на лікування, відпустку і інший «соціальний пакет». Що це означає для волонтера, чи є він винятково добровольцем?

– Безперечно, що це безкорислива діяльність, спрямована на суспільну користь, але закон також передбачає певні гарантії для волонтера. По-перше, це безпечні умови праці. Вводиться такий обов’язок, що волонтерська організація повинна гарантувати безпечні умови для роботи волонтера. Друге – це відшкодування витрат. Наприклад, раніше транспортні витрати оподатковувалися, зараз цього в законі немає, бо це неправильно. Також це питання страхування життя, раніше воно було обов’язковим, зараз – добровільне. Крім того, як вже згадувалось, держава взяла на себе обов’язок із виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі або інвалідності волонтера, якщо він працює в зоні антитерористичних операцій та збройних конфліктів. Але, звичайно, такого відшкодування як оплата праці для волонтерів немає, тому що в цьому якраз і полягає відмінність від людей, які працюють за трудовим договором (на зарплаті) чи цивільно-правовим договором, але певний соціальний пакет з вище переліченого для волонтера зберігається і існує.

Джерело Радіо Свобода