Hot on line :: Статті


ОКСАНА КОВАЛЬ:Досвід соціального захисту та роль організацій в Польщі

З 20 до 27 вересня в Польщі відбувалася ІІІ Українська школа лідерів Громадських організацій, яка організована Громадською організацією «Європейський діалог». Як представник Центру громадської адвокатури, керівник проекту «Реформування системи пільг і привілеїв, наближення до європейських стандартів» брала участь в Школі.
 
Створення цієї  публікації стало можливим завдяки безпосередньому вивченню досвіду Польщі та обміну досвідом з польськими колегами.
 
В Західній Європі вважають, що кожне демократичне суспільство засновує своє соціальне забезпечення та розвиток на трьох складових: вільній ринковій економіці, представленій підприємницьким сектором; демократично обраній владі; і добровільними громадянськими інститутами, що включають, головним чином, неурядові організації – незалежний сектор. Ці три сили, що складають основу сучасного суспільства, можуть виконувати свої завдання тільки за умови взаємного співробітництва. Створення такої бази стало надзвичайно актуальним для України, яка взяла курс на Євроінтеграцію.
 
Це і визначає першочерговість реалізації нагальних завдань економічного та соціального розвитку, що в свою чергу, вимагає запровадження в державі високих європейських стандартів і нормативів ефективного соціального захисту населення та сучасних адресних соціальних послуг для вразливих категорій – людей літнього віку, старих і немічних, інвалідів, дітей–сиріт, самотніх непрацездатних громадян, жінок та дітей, які страждають від насильства в родинах, громадян, що звільнилися з місць позбавлення волі, бездомних та інших соціально - вразливих верств населення.
 
Ми звикли жити і працювати в умовах жорсткої централізації, підпорядкованості та звітності знизу доверху, як державних, так і громадських організацій. В Польщі така система відпала внаслідок адміністративно-територіальної реформи, яку було здійснено перед вступом країни до Європейського Союзу.
 
Відповідно до даної реформи створилися нові адміністративно-територіальні одиниці - гміни, повіти та воєводства, які не є підпорядкованими один одному. Завдяки цьому керівникам не потрібно нікуди їздити і вибивати кошти, і не чекаючи вказівки зверху працювати на благо громади, не інформуючи про це органи вищого рівня. Так, обраний війт (посадова особа місцевого самоврядування) всю свою каденцію намагається конкретними справами довести громаді і саме їй, а не якомусь перевіряючому чи службовій особі з повіту чи воєводства, що люди обрали його не даремно.

Утримання культосвітніх закладів, шкіл, дитячих садочків, повністю здійснюється гміною. Повіт займається лише тими питаннями, які є спільними для населення всього повіту, зокрема, утримання лікарень, інтернатних установ, які недоцільно мати в кожній гміні, розвиток мережі доріг та інших питань, які не можуть бути вирішеними   окремими гмінами. 

Цінним для нас є досвід Польщі по реалізації принципу «взаємного доповнення», який полягає не в застосуванні вільно-ринкової соціальної політики, а в її децентралізації. Там вважають, що співробітництво різних структур заради загальної вигоди є умовою соціального розвитку. Оптимальний варіант залежить від розумного розподілу завдань між державою, громадою та корпоративними структурами.

На відміну від української системи пільг, що призначаються окремим категоріям громадян, які ними не завжди користуються, в Польщі діє система адресної грошової допомоги (до пільговиків можна віднести лише студентів та пенсіонерів, які користуються правом пільгового проїзду в транспорті). Визначення кола осіб, які претендують на грошові допомоги, призначення і виплата цих допомог являється монополією державних органів.
 
Поляки вважають, що розробка довготермінових програм у визначених областях, підготовка відповідного законодавства краще здійснюється органами державного управління, хоча до цього залучається і враховується думка неурядових інституцій. З іншого боку, вони вважають, що бюрократичні інститути державного сектору не будуть настільки успішні в ситуаціях, які вимагають швидкої адаптації до різних умов, а також надані соціальних послуг різним групам населення і, особливо, в наданні тимчасових послуг чи здійсненні недовготривалих проектів. Неурядові організації, на їх думку, найкраще виконують завдання, що дають мінімальний прибуток і вимагають усестороннього підходу до вирішення проблеми обмеженого кола клієнтів. В даний час в Польщі розвивається і третій, корпоративний сектор, метою якого являється отримання прибутку від надання соціальних послуг. 
 
Тому зазвичай в Польщі різні центри для підтримки соціально незахищених громадян створюються саме неурядовими інституціями, що співпрацюють з органами місцевої влади в питаннях надання соціальної допомоги таким громадянам. Ці організації працюють з певною категорією осіб, надаючи їм психологічну, соціальну, юридичну та в окремих випадках матеріальну допомогу.
 
Основним законом, який регулює діяльність неурядових організацій в Польщі є Закон про діяльність громадської користі та волонтерство прийнятий 24 квітня 2003 року.
 
Згідно даного закону діяльністю громадської користі є суспільно корисна діяльність, що ведеться громадськими організаціями у сфері громадських завдань, а саме у сфері соціальної допомоги, благодійної діяльності, діяльності на благо неповносправних осіб, науки, освіти і виховання, допомоги жертвам катастроф, стихійних лих, збройних конфліктів і воєн у країні та закордоном, та ін.
 
Також в ньому зазначено, що органи громадської адміністрації проводять діяльність у сфері громадських завдань у співпраці з громадськими організаціями, та суб’єктами, які ведуть діяльність громадської користі відповідно до території та завдань, що належать до компетенції органів громадської адміністрації. Дана співпраця здійснюється на принципах: взаємодопомоги, суверенності сторін, партнерства, ефективності, чесної конкуренції і відкритості.
 
Слід поставити наголос саме на тісній співпраці органів громадської адміністрації та неурядових організацій. Така співпраця може полягати в дорученні громадським організаціям реалізації громадських завдань, взаємному інформуванні про плановані напрямки діяльності і співпраці з метою узгодження цих напрямків, консультування з громадськими  організаціями відповідно до сфери їхньої діяльності, проектів нормативних актів у сферах, що стосуються статутної діяльності цих організацій, а також у створенні спільних комісій консультативного і інформативного характеру. Органи громадської адміністрації можуть замовляти громадським організаціям виконання громадських завдань разом з наданням дотацій на фінансування їх реалізації, або вони можуть підтримувати такі завдання, разом з наданням дотацій на дофінансування їхньої реалізації.
 
Також, що стосується питання фінансування діяльності громадських організацій, створених ними центрів чи світлиць великим плюсом є те, що кожен платник податку в Польщі кожного місяця може направляти 1% від суми свого податку на рахунок громадської організації. Таку процедуру непогано було б запозичити і запровадити в нас. Було б добре, якби надали право фізичній особі, платнику податку, певну частину податку з доходу перераховувати одній з неурядових організацій. В такому випадку робота неурядових організацій по наданню соціальних послуг буде більш ефективна, прогнозована і послідовна.
 
 Використовуючи досвід Польщі в Україні можна замість пільг і субсидій передбачити єдину систему виплати адресних грошових допомог. Це, в першу чергу, позбавить необхідності значній кількості наших громадян відвідувати різні контори і стояти в чергах, а в другу - вивільнити значну частину працівників органів соціального захисту населення, доручивши їм виконання інших функцій.
 
 
Джерело: «Юридичний радник з соціальних питань»


  Версія для друку

  Лінк на e-mail