Hot on line :: Статті


Блиск та убогість українських пільг

Безкоштовні ліки, безплатний проїзд на маршрутці або субсидія на оплату житлово-комунальних послуг не дають спокою громадянам, які не мають прав на всі ці блага "вітчизняної цивілізації".

 Юристи Центру громадської адвокатури підготували і презентували "каталог пільг", у якому нарахували 611 різних "послаблень" для різних категорій населення. Однак, попереджають експерти, навіть цей перелік не є повним, оскільки в законодавстві поняття пільг не визначено, і кожний вкладає в нього різний зміст, ототожнюючи із привілеями, компенсаціями, допомогою.

 Країна пільг

Україну називають "країною пільг": право на їх одержання регламентують півсотні нормативно-правових актів. За даними Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, що мають право на пільги (ЄДАРО), у нашій країні налічується близько 13 млн. людей, що одержали таке право за соціальною ознакою, і близько 3,2 млн. – за професійною. За словами юриста Центру громадської адвокатури Ірини Мазур, право на пільги прямо або опосередковано має майже 43% населення, загальний обсяг пільг вимагає щорічно більше 29 млрд. грн., що дорівнює річним витратам всіх місцевих бюджетів України.

Голова Центру громадської адвокатури Леонід Тарасенко відзначає, що вітчизняна система пільг успадкована з радянських часів.

"У СРСР пільги виконували іншу функцію: у першу чергу це була винагорода за сумлінну працю, безперервний трудовий стаж, пов'язані із професією шкідливі умови або заслуги перед державою. Держава в такий спосіб підтримувала "слухняність" і винагороджувала", - говорить Тарасенко.

Після розпаду Союзу пільги почали розглядати як захист незабезпечених верств населення і фактично зробили частиною доходів найменш захищених.

Пільги не захищають

Сформована ситуація в Україні, парадоксальна. Економіка країни близька до дефолту, багато галузей потребують багатомільярдних ресурсів для модернізації, але при цьому соціальні дотації з бюджету зовсім не враховують об'єктивних можливостей економіки.

Згідно з даними Держкомстату, у структурі сукупних доходів українських родин приблизно чверть ресурсів становлять пенсії, стипендії та різні види соціальної допомоги. Причому загальна сума субсидій на оплату житлово-комунальних послуг тільки за перші два місяці поточного року склала 21,4 млн. грн., а даний вид допомоги одержує кожна двадцята сім'я (4,8%).

Незважаючи на такі значні цифри, навряд чи можна говорити про те, що життя середньостатистичного українця стає кращим - ціни буквально вбивають доходи! У цьому полягає ще один парадокс: зі зростанням бюджетних видатків соціально-економічна захищеність населення не поліпшується.

Грошей немає і не буде?

Держава не спроможна сьогодні фінансово забезпечити пільги, які потрібні соціально незахищеним категоріям громадян, констатує Тарасенко. Кабмін уже заявив про неможливість профінансувати збільшення кількості чорнобильських пільговиків. В уряді вважають, що знайти додаткові 2 млрд. грн. в умовах економічної кризи нереально, і виступають за скорочення списку населених пунктів з визначенням "забруднена територія". Зокрема, на думку міністра з надзвичайних ситуацій Володимира Шандри, на даний час 332 населені пункти, віднесені до зон радіоактивного забруднення, за радіологічними показниками можуть бути виведені із цього статусу.

Втім, чорнобильці завжди перебували в ролі "бідних родичів", і ситуація не змінюється. За словами глави секретаріату Всеукраїнської чорнобильської народної партії "За добробут і соціальний захист народу" Миколи Ісаєва, на фінансування чорнобильських програм виділяються мізерні суми, що дозволяє говорити про "свідомий геноцид".

Рівень середньостатистичної зарплати на підприємствах сьогодні також далекий від нормального стандарту для життя, говорить генеральний директор КУА "Інеко-Інвест" Олег Морква. На вирішення завдань щодо структурної модернізації економіки, яка потенційно зможе збільшити надходження в скарбницю, грошей не вистачає, у той час як за рахунок бюджету фінансується низка соціальних програм. Причому робиться це без об'єктивної оцінки, наскільки ті або інші реципієнти державних дотацій дійсно потрапляють під категорію соціально незахищених.

"Кількість працездатного населення, що забезпечує наповнюваність бюджету, з кожним роком в Україні скорочується, а соціальні дотації з нього збільшуються без будь-якої прив'язки до зростання виробництва і урахування об'єктивних можливостей економіки", - відзначив експерт.

Підтримку потрібно надавати дійсно малозабезпеченим і незаможним, говорить Морква. Але якщо людина має прибуток набагато вищий від середньостатистичного і при цьому користується низкою соціальних благ і пільг, це несправедливо як стосовно соціально малозахищених співгромадян, так і до працівників реального сектора економіки, які і формують дохідну частину бюджету.

Розрахунок тарифів - таємниця за сімома печатками

Найпоширеніші й, у зв'язку із цим, найбільш "проблемні" пільги - це пільги на користування транспортом. Не перший рік експерти говорять про те, що транспортні пільги необхідно "монетизувати", однак віз і нині там. І на те свої причини.

На думку директора економічних програм Центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова Василя Юрчишина, непрозора структура дуже зручна тим, хто займається перерозподілом ресурсів.

"Коли ми говоримо про те, що саме в нас погано, у першу чергу згадуємо житлово-комунальні послуги і транспорт. Прийнято вважати, що саме в цих сферах витрати набагато перевищують доходи. Цілком можливо, що так воно і є, однак точної інформації немає, адже розрахунок тарифів - таємниця за сімома печатками. Інформацією про реальні суми доходів і витрат володіє лише дуже вузьке коло осіб, а широкій громадськості невідомо, яка частина доходів іде на інвестиції, а яка - на "Мерседеси". Зрозуміло, що така система невигідна ні конкретному споживачеві, ні, скажімо, конкретному працівникові ЖКГ або транспортникові, але вона зручна системі в цілому", - відзначив експерт.

Пільги повинні бути не тільки цільовими, але й контрольованими, вважають економісти. "В Україні за зрозумілих причин зберігається інтерес до безконтрольного ведення справ. Кинули на транспорт кілька мільйонів гривень - і вважається, що він повинен працювати. Підняли тарифи - і вважається, що тепер все стане краще. Але всі ми бачимо, що краще не стає. Нам говорять - "однаково не окупається, мало грошей". Згодний, може, і не окупається. Але навряд чи із цього випливає, що потрібно вкотре підняти тарифи", - міркує Юрчишин.

Разом з тим транспортні пільги не повинні означати безплатний проїзд на всіх видах транспорту. Потрібно платити - нехай символічну суму, але платити обов'язково, говорить Юрчишин. Для цього й існують, наприклад, пільгові проїзні. А допомога повинна бути адресною, щоб було чітко видно, скільки людей і якими пільгами користуються, і вже на підставі цього робити висновки про доцільність тих або інших пільг.

Таким чином, фінансування пільг і соціальних програм з бюджету, особливо в умовах світової економічної кризи, вимагає зваженого і обережного підходу і повинно носити вузькоцільовий характер, резюмує Морква.

Наталія Мічковська

 
Джерело: Сейчас, Finance.ua

 


  Версія для друку

  Лінк на e-mail